Дергачівщина православна

Коли ми подорожуємо країною, обов’язково заходимо в місцевий храм. Але іноді забуваємо, що храми рідної землі теж багаті історією. З задоволенням ознайомимо всіх бажаючих з храмами Дергачівського району. Цей матеріал шукали в Інтернеті, користувалися відомостями, які надали настоятелі храмів Дергачівського району, працівники сільських та селищних рад, завідувачі бібліотек-філій Дергачівської ЦБС, висловами з проповідей та виступами на радіо настоятеля храму Іоанна Кронштадського протоієрея Нестора Коломійця, архівними даними, статтями відомого краєзнавця Ростислава Рибальченка, Володимира Чмутова, Ніни Жиленко, Альони Плигун, В.Без’язичного, книгою Антоніни Кожиної «Проходи – усадебное и трудовое место»(2013), теками-накопичувачами краєзнавчої тематики Дергачівської центральної бібліотеки, публікаціями в газеті «Вісті Дергачівщини».

Храм для православних християн є місцем зібрання перед обличчям люблячого Отця Небесного, місцем присутності Господа Ісуса Христа, який обіцяв Своїм учням: “Де два чи три в ім`я Моє зібрані, там Я серед них…”, а також:“ Створю Церкву Мою і сили пекельні Ії не здолають…”, а також місцем зішестя Духа Святого на громаду зібраних в ім`я Христове. Тому і зовнішній вигляд, і внутрішній його устрій розкривають значення храму як місця зібрання спільноти Божої, місце особливої Присутності Господа, яке поєднує собою Небо і землю. (Нестор Коломієць)

Храм Різдва Пресвятої Богородиці(1838 р.), м. Дергачі
Дергачі

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. 1-го Травня, 64
Телефон: (+38 05763) 30-135

Престольні свята:
Різдво Пресвятої Богородиці
Священнослужителі:
Протоієрей Василь Йосипович Товкан (настоятель)

–Храм Божий належить усім православним, усім жителям – це їх надбання, їх притулок, їх будинок молитви, - розповідає настоятель Дергачівського храму о.Василій. - В храм може зайти кожна людина і це справжнє щастя! Але як ми підтримуємо в чистоті наші власні житла і помешкання Духу Святого – наші немічні тіла, так і храм Божий потребує підтримки, ремонту і усілякої опіки.

Дергачі Дергачі Дергачі

Церковне життя у Деркачах, як і в інших місцях Слобожанщини, було в межах християнських принципів. Мешканці були віруючими і, звичайно, першою їх турботою було будування церкви на честь одного з святих - духовного захисника від різних напастей. Церкви були осередками духовної культури, оплотом моральності, місцем, де можна було почути праведне, розумне слово, а священик був першим радником для своєї пастви, йому вірили, і він не казав дурниць. Тоді була церковна демократія і священиків обирали самі мешканці, утримували церкву на свій кошт. Це пізніше вони стали призначатися консисторією з числа освіченого духовенства, постачальником яких був Харківський Колегіум - зменшена копія Києво-Могилянської академії.

Дергачі Дергачі

Перші церкви на Слобожанщині були дерев'яними, побудовані в традиціях народного мистецтва, з елементами українського бароко. Якась їх частка дожила до 20-х років XX ст., і їх встиг дослідити славетний український етнограф С. Таранушенко.

В Дергачах було три храми - Миколаївський, Різдва Богородиці і Амвросійська церква, дерев'яна, побудована в 1888 році.

Перший храм – Миколаївський, був побудований не пізніше 1660 року.

Дергачі"Проект церкви в слободі Дергачі розроблений Ф.І. Даниловим в 1876р." джерело http://www.kharkov.ua/culture/6.html Дергачі Дергачі

Знаходився він в центрі, де була автостанція. При церкві була церковно-приходська школа й шпиталь (богодільня). Час ішов, дерев'яна споруда потребувала ремонту, коштів, як завжди, не вистачало, і у 1780 році побудували на тому ж місці новий храм, теж із дерева, на значні пожертви. Були зроблені великі витрати і на прикраси, і на коштовності. Цей храм суттєво відрізнявся від свого попередника і простояв сто років, коли спорудили новий, цегельний, теж на пожертви прихожан і благодійників. Скарби, ікони, все було перенесено в цю церкву, з'явилось і нове начиння. Церква була трьохпрестольна, головний престол - в ім'я святого Миколая, правий – на честь ікони Казанської Божої Матері, лівий – на честь Трьох Святителів.

При цій церкві також була двокласна церковно-приходська школа грамоти. Священиком був Трофим Антонов.

Другий храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці теж був споруджений із дерева і освячений у 1685 р. Він стояв на піщаній рівнині, яка зветься Буряківкою. Будівником храму був Яків Туранський. На початку XIX ст. побудовано новий, цегляний храм, який освятили у 1838 р. У побудові його, крім Якова Туранського, брали участь священики Федір Туринський, помічники Олександр Осташевський, Семен Квітка, прихожани.

Дергачі Дергачі Дергачі

Храм був чотирьох-престольний: головний престол на честь Різдва Преподобної Богородиці, правий – на честь Стрітення Господня, лівий – на честь Вознесіння Господня і хори – на честь Апостолів Петра і Павла. При церкві було дві церковно-приходських школи для юнаків і дівчат. Священником був Іосиф Закрицький. У церкві зберігалися дійсні скарби : Євангеліє 1664 р., "Апостол" 1688р., "Бесіди Іоанна Златоуста" 1624 р., з речей – срібний хрест – подарунок Григорія Філевського у 1743 р., срібний потір – пожертва сотника Андрія Філіпова 1754 р.

До війни в церкві знаходилася МТС. Служби проводились і під час війни, навіть обряд вінчання. Після визволення у 1943 році церкву не закривали.

З архітектурної точки зору храм побудовано в стилі пізнього класицизму. В ті роки отримує поширення однокупольний храм, в якому є центральний об'єм з виразними архітектурними формами. Таких храмів залишилось мало. Подібний храм – храм Архангела Михаїла (1820р.) є у Пересічному.

Настоятель храму протоієрей Товкан Василь Йосипович. Щонеділі та у святкові дні благовісний дзвін скликає мирян на службу Богові. Цей храм найстаріший на Дергачівщині, а отже – це одне з найбільш намолених місць, що приносить благодать всім, хто з вірою при­ходить до церкви. Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом, відрізняється від інших споруд. У своїй основі він побудований у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячений розіп’ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Ісус Христос рятує нас від диявола. Дергачівський храм названий на честь Різд­ва Божої Матері. День народження Богородиці є престольним святом нашого міста. Щорічно 21 вересня з усієї округи поспішає хрещений люд до нас на свято, під благословення Пре­чистої Діви Марії. (З листа учнів Недільної школи Дергачівського храму Різдва Божої Матері до газети «Вісті Дергачівщини», 2013рік).

Амвросіївська церква – домова. Вона знаходилась в Амвросіївському перевулку для сиріт духовного звання при будинку, в якому жили священики. Після війни в ній було розташовано ветеринарну лабораторію (вулиця 1 Травня)

Попри усталену думку, Лівобережна Україна в дерев′яній архітектурі ніколи не пасла задніх. Це довів майже 80 років тому відомий харківський учений Стефан Таранушенко. Він їздив селами та описував чарівні храми, які були побудовані з дерева. Таких суто українських соборів він виявив 180, і третина з них – 60 – знаходилось саме на Слобожанщині. Сьогодні ж на Харківщині залишилося лише дві старовинні дерев′яні церкви середини 18 сторіччя – у Вільшанах та Введенці. І архітектори кажуть: будь-яка європейська країна пишалася б храмами такого типу і віку.

Свято-Миколаївський храм (1753 р.), смт. Вільшани

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Вільшани, вул. Миколаївська, 3

Престольні свята: Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая Святителя Миколи Чудотворця
Священнослужителі: Ієрей Костянтин Борисович Гармаш (настоятель)

Вільшани Вільшани Вільшани

Миколаївська церква у смт. Вільшани є одним з найстаріших храмів Слобожанщини, який дивом зберігся до наших днів. Точна дата його споруди невідома, за одними даними це був 1753, за іншими – 1741. У 1793 році була проведена реконструкція собору. Триверха композиція храму є типовою для дерев`яних церков України. На початку 20 століття храм розширили і прибудували бокові притвори. У часи Другої світової війни тут були розміщені військовополонені і проводили масові поховання. У радянський період храм залишався діючим, проте кілька років він служив складом.

Вільшани Вільшани

У церкві був проведений косметичний ремонт і прибудована цегляна дзвіниця. Невелика реставрація допомогла зберегти чотири зображення євангелістів, які прикрашали стіни храму і донести до наших днів у первозданному вигляді єдиний автентичний розпис церков Слобожанщини початку 18 століття. За попередніми даними спеціалістів, їм більш як 260 років. Саме ці розписи стали головною прикрасою собору та його туристичною перлиною.

ВільшаниСв. ев. Матфей. Роспись парусов в храме св. Николая в Ольшанах. Фото Шулики В.В. ВільшаниСв. ев. Марк. Роспись парусов в храме св. Николая в Ольшанах. Фото Шулики В.В. ВільшаниСв. ев. Лука. Роспись парусов в храме св. Николая в Ольшанах. Фото Шулики В.В.

ВільшаниСв. ев. Иоанн. Роспись парусов в храме св. Николая в Ольшанах. Фото Шулики В.В. ВільшаниГосподь Саваоф. Роспись восточного купола храма св. Николая в Ольшанах. Фото Шулики В.В.

Росписи храма в Ольшанах представляют собой изображения четырех евангелистов, расположенных в следующем порядке: в северо-восточном парусе помещен Матфей, в северо-западном Лука, в юго-западном Марк, и в юго-восточном Иоанн. Евангелисты изображены в облаках, на золотисто-оливково-коричневом фоне. Св. апл. и ев. Матфей изображен в виде седовласого мужа, в зеленых одеждах, с открытым кодексом в левой руке. Его правая рука находится на поясе. Св. апл. и ев. Марк изображен в красном хитоне и охристом гиматии. Голова апостола покрыта гиматием. Правая рука апостола находится между страниц полузакрытого кодекса. В правом нижнем углу изображен символ апостола – лев (сильно утрачен). Св. апл. и ев. Лука изображен с пышными седыми волосами и бородой. Он одет в красный хитон и синий гиматий. Поза апостола наиболее динамична. Его фигура обращена влево, в то время как голова повернута вправо. Левой рукой апостол держит кодекс. В правом нижнем углу изображен символ апостола – телец. Св. апл. и ев. Иоанн изображен в виде безбородого юноши. Он одет в оливковый хитон и красный гиматий. На коленях апостола лежит открытый кодекс. В кодексе текст, написанный латинскими литерами. Указательным пальцем левой руки апостол указывает на текст кодекса. Правая рука поддерживает книгу. Справа от апостола помещен ангел, который указывает на апостола. Ангел изображен в виде полуобнаженного юноши. Его лик, повернутый в сторону св. Иоанна, изображен в профиль.

Церква Святого Миколая у Вільшанах – головна духовна реліквія всієї Харківської області і найважливіша туристична цінність Вільшан. Отець Костянтин (Костянтин Борисович Гармаш) згадує, що коли почав служити в Миколаївській церкві, а храм в Вільшанах древній, вже третю сотню років переживає, було багато проблемних моментів – храм потребував ремонту! Але світ не без добрих людей і за допомогою Божою виконано багато робіт: зроблено опалення, поставлено газовій котел, нові труби внутрішній і зовнішній ремонт храму, відреставрований іконостас, у вівтарі підлогу викладено з плитки, пофарбовано куполи і багато що інше. Хочеться звернути особливу увагу на те, що Вільшанський храм в свій час був освячений самим єпископом Іоасафом Бєлгородським, мощі якого опочивають в кафедральном Преображенському соборі м. Бєлгорода. Життя приходських священиків в принципі однакове, і полягає воно з відправлення положених богослуженій, виконання треб, місіонерської діяльності. На приході у о. Костянтина працює Недільна школа, є бібліотека. Двері лікарні завжди відкрито для батюшки, адже лікарі лікують хворобливе тіло, а хто як не священик заспокоїть, утішить і вирішить від гріхів понівечену і хвору душу. о. Костянтин – бажаний гість у в дитячому садочку, тому, що духовні семена краще сіяти в найранішому дитинстві. (з газети «Вісті Дергачівщини» від 3.05.2008)

Вільшани Вільшани

Архангело-Михайлівський храм(1820 р.), смт. Пересічне

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Пересічне, вул. Коваленка, 48-а

Престольні свята:
Собор Архістратига Михаїла
Священнослужителі:
Протоієрей Олександр Олександрович Гулевський (настоятель)

Пересічне

Перша дерев'яна церква в Пересічному знаходилась на першій вулиці поселення – нижче церковної школи. Метрики Пересічанської церкви починаються з 1726 року. В 1732 році в Пересічному було вже два священика. В 80-х роках 18 ст. велика пожежа знищила церкву і значну частину селища. На місці згорілої церкви збудували дерев'яну каплицю.

Пересічне Пересічне Пересічне

В 1820 році зусиллями прихожан при місцевому протоієреї Іоанні Дахнівському і поміщикові Ф.О.Абазі збудована нова кам'яна церква. Вона теж, як і згоріла, була присвячена Архистратигу Михаїлу.

Храм освячений 21 листопада 1821 року. Дзвіниця збудована 1849 році. В 1935 році церкву було закрито, дзвіницю та паркан розібрано. В церкві відкрили клуб і бібліотеку.

Пересічне Пересічне Пересічне

Церква відновила свою діяльність під час Великої Вітчизняної війни і працює до цього часу. В 1990 році збудовано нову дзвіницю.

Іоанно-Богословський храм(1898 р.), с.Безруки

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Безруки, вул. 1-го Травня, 1

Престольні свята:
Кончина апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Священнослужителі:
Протоієрей Олександр Валерійович Мельник (настоятель)

Свято-Іоанно-Богословський храм с. Безруки побудований в 1898 році стараннями прихожан. 200 рублів сріблом пожертвував поміщик з с.Карасовка Яків Белокопитов, а кошти на внутрішнє убрання і начиння - архієпископ Амвросій Ключарев. Храм дерев'яний, однопрестольний. За словами старожилів, будівельний матеріал для храму був придбаний в с.Черкаська Лозова, з розібраного маєтку роду Основ’яненків. Пізніше, коли в Харкові розбирали Миколаївську церкву, була придбана цегла, вікна і грати. Храм був зовні обкладений цеглою і такий вид має і донині. Будівництво тривало 20 років. Керував будівництвом будівельний комітет, що очолював Береговий Василь Іванович.

Безруки Безруки

Також була влаштована і двох'ярусна дерев'яна дзвіниця. Дванадцять дзвонів було виготовлено на заводі братів Рижових. Великий дзвін важив 200 пудів, другий 150 пудів.

Безруки Безруки Безруки

Освячений храм 28 грудня (по ст. стилю) 1898 року архієпископом Амвросієм (Ключаревим), про що відомо з газети "Губернські відомості" №332 . Згідно "Довідкової книги для Харківської єпархії", виданої в 1904 році

храм мав 33 десятини орних земель. Прихожан чоловічої статі - 986, жіночої - 954. Приміщення для церковного причту, школу грамоти. Об'єднав 14 хуторів. У причті полягали - священик Андрій Куніцин, псаломщик Федір Стеллецкий і староста-селянин Арсеній Малец.

У 1930 році храм був закритий, дзвіниця зруйнована. У приміщенні храму влаштований клуб, пізніше- зерносховище і стайня. У 1942 році, під час німецької окупації, за проханням місцевих жителів у храмі поновилися богослужіння і здійснюються донині. У 60-х роках були влаштовані бічні прибудови: північний - на честь святителя Миколая, південний - на честь Казанської ікони Божої Матері. Довгі роки в Іоанно-Богословському храмі настоятельствовали прот. Андрій Куніцин і прот. Василь Чумаков, які і покояться на кладовищі поряд з храмом, а також: прот. Микола Бараненко, прот. Леонтій Танашкин, прот. Сергий Цололо.

Безруки Безруки Безруки

Свято-Хресто-Воздвиженський храм(1994 р.), с. Черкаська Лозова
Черкаська Лозова

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. 1-го Травня, 2-а
Телефон: (+38 05763) 5-40-11

Престольні свята:
Воздвиження Хреста Господнього
Священнослужителі:
Протоієрей Олег Валентинович Боровльов (настоятель)

Черкаська Лозова згадується в справах 1684 року і, ймовірно, що перший храм виник близько 1663 року. «Священик Іоан Калінін в своєму проханні 1737 р. писав, що він присвячений до Крестовоздвиженської церкви села Лозового в 1717 р., а у справах 1725 року видимо в Лозовій двох священиків». Ікони нинішнього Хресного храму, побудованого в 1791 р., прикрашені срібними ризами; це дари старанності панів Квіток, чий предок полковий суддя Семен Опанасович отримав царську грамоту на землю в Лозовій і на ній 50 вільних черкасов».

Церква, яка існувала в селі Черкаська Лозова приблизно до 1932 року, була збудована за проектом німецького архітектора, який будував Благовіщенський собор у місті Харкові і була його копією, але меншого розміру. Цегляну кладку скріпляли жовтками. На церкві було два великі куполи, троє дверей, багато дзвонів. Але було два таких великих дзвони, що в одному в середині можна було об’їхати навіть возом. Старі люди говорять, що коли дзвонили у великий дзвін, то чути його було за декілька кілометрів. Але історично склалося так, що церкву зруйнували. Коли знімали дзвони, а їх просто скинули зверху на землю, то стояв такий дзвін, що декілька хвилин гуділа і дрижала земля, а населення плакало і ридало разом з дзвонами. У 1932-1933 роках із церковної цегли почали будувати школу. Але цеглу використовували і для будування колгоспних будівель і для будівель населення. Повністю церква була зруйнована в 1943 році, після попадання снаряду. Богослужіння проводились де прийдеться аж до 1960 року, коли службу заборонили.

Надзвичайною подією стало будівництво нової церкви в час відродження духовності в суспільстві. Силами громади, депутатів, сільської ради храм було збудовано і перше богослужіння відбулося 27 вересня на престольне свято - Воздвиження Животворящого Хреста Господня за участю Митрополита Харківського і Богодухівського Никодима та багатьох священиків області і району в 1994 році. При будівлі храму організатором і натхненником була Ільченко Варвара Григорівна, допомагали їй Мірошніченко Лідія, Євдонова Ганна Олексіївна, Євдонов Микола Павлович, Ткаченко Марія…

Черкаська Лозова Черкаська Лозова Черкаська Лозова

Справжнє диво в храмі - розпис художника - іконописця Сергія Васильовича Нікуліна. Це художник від Бога, людина великого таланту, віруюча людина. Спочатку він навчався в художній школі, потім в інституті, але іконопису він навчався самотужки. Все життя художника – це праця, від якої він отримував велику радість і задоволення. Має грамоти від Харківської єпархії. Його розпис не тільки милує око, утверджує віру в добро, продовжує традиції, а й піднімає духовне життя людей на вищий рівень.

Миколаївський храм(1996 р.), с. Руська Лозова

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Руська Лозова, вул. Грушевського, 1-а
Телефон: (+38 05763) 4-64-20

Престольні свята:
Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая
Святителя Миколая Чудотворця
Священнослужителі:
Ієрей Іван Васильович Фатич
Протоієрей Микола Іванович Рошко

Руська Лозова

В селі Руська Лозова дерев’яна церква з’явилась у ХVIII столітті . В архіві Харківської області зберігаються метрики, які починаються з 1759 року і згадується ім’я Святителя Миколая. У храмі було багато ікон, прикрашених сріблом, ризами. Було у храмі Євангеліє. Крім християн у селі були і люди, які значились розкольниками і у 1756 році у селі було викрито розкол. Священик Іосаф другий вказав Консисторії залучити до допитів розкольників села Онуфрія Москалика з двома синами, братом і матір’ю та дружиною, Харитона Рєпіна з трьома дітьми. У 1780 році в с.Руська Лозова записано розкольників 18 чоловіків та 22 жінки, а всього в цей час в селі проживало: чоловіків 730, жінок 715. До 1850 року в селі залишалось старообрядців 5 чоловіків і 2 жінки. З 1864 року у селі з’явилась нова православна секта «молокан». Це різновид духовних християн. Молокани заперечують церкву, церковну ієрархію православ’я. Молебен вони служать у будинках, керують сектами старці-пресвітери.

Руська Лозова Руська Лозова Руська Лозова

Час брав своє і церква Миколая Чудотворця почала занепадати, постало питання про будівництво нового цегельного храму. Для цього були акумульовані кошти громадян, земства, єпархії. На той час у селі проживало: чоловіків – 1200, жінок -1150. 1890 року храм відбудували, причому на совість, стіни метрової товщини, у розчин додавали яєчний жовток, недарма церкву не змогли зруйнувати, починаючи з 1917 року і аж до 1980 року, коли вона була підірвана перед проведенням «Олімпіади-80» в Москві – через село проходив маршрут олімпійського вогню. Храм за архітектурою належав до хрестовоздвиженського стилю. Мав аркові перекриття, анкерні з'єднання, високий ганок з баштами. Кажуть, з його високої дзвіниці можна було побачити будівлі міста Харкова, він був одним з найвеличніших у єпархії.

При храмі було більше 3 десятин землі, 33 десятини орної, а загалом із подвір’ям він посідав понад 1 га. Священиком у храмі 1896 році служить Дмитро Їваницький 29-ти років, який закінчив духовну семінарію і був також учителем земської і церковно-приходської школи. Дияконом був Павло Феофанов, 32 років. Він теж закінчив духовну семінарію і теж учителював в церковно-приходській школі. Псаломщиком служив Петро Бондарєв, 64 років, закінчив 3 класи духовного училища. Церковний староста - Трифон Дуріхін. Свято-Миколаївський храм багато зробив для освіти Руськолозівчан. Всі мешканці села навчались в школі при церкві. За роки радянської влади храм постійно руйнувався, декілька разів закривався, на початку 60-х років влада закрила його назавжди. З нього робили спортивний зал, танцювальний майданчик. Після підриву храму 31 липня 1980 року, ще довго можливо було бачити руїни його стін у центрі села. Цегла пішла на впорядкування вулиць, деякі будинки сільчан зведені з його цегли. ЇЇ тягли впродовж кількох років.

Руська Лозова Руська Лозова Руська Лозова

Але духовна віра народу не вмирає і наприкінці 80-х років сільчани Бондарєва Є.Ф., Абеленцева М.І, Гончарова Х., Остапець Л., та багато інших розпочали збір коштів на будівництво нового храму. На початку в гуртожитку для вчителів, який розташований поруч з зруйнованим храмом, було відкрито молільний дім, де проводив служіння священник Іоан. В той же час розпочалось будівництво храму, який урочисто відкрили 26 грудня 1996 р.

Багато поклав сил та енергії на будівництво храму його настоятель – Микола Рошко. Завдяки його усердію та праці, за допомогою парафіян та сільської громади храм відродився. (З допису В.Без’язичного до газети «Вісті Дергачівщин» від 24.09.2005).

Руська Лозова Руська Лозова Руська Лозова

Успенський храм(2004 р.), смт. Солоницівка
Солоницівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Солоницівка, вул. Сумський шлях, 100
Телефон: (+38 05763) 7-26-27

Престольні свята:
Успіння Пресвятої Богородиці
Священнослужителі:
Протоієрей Віктор Юрійович Мацевітий (настоятель)
Ієрей Олександр Георгійович Рибачук

В другій половині 18 століття в Солоницівці (тоді Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев’яну Миколаївську церкву. На початку XX сторіччя її було змінено на Успіння Пресвятої Богородиці. Довгі роки існувала ця церква. Але настали похмурі часи, чо­тири роки громадянської війни, багаторазова зміна влади, терор, а потім руй­нування храмів. Селяни любили свою церкву, бо у кожного з нею було пов'язано хрещення, він­чання, проводи в останній путь.

Але після Жовтневого перевороту 1917 року нова влада вирішила зруйнувати установлений протягом віків устрій жит­тя. Щоб розірвати тісний зв’язок народу з церквою, почали знищуватися хра­ми і святі монастирські обителі. Тяжка участь не обминула й місцеву церкву. У 1930 році її було розібрано.

Не стало храму, не стало цвіту людської душі. Старі люди пам’ятають, як розтягували церкву по деревині, як топтали ногами святі ікони, як лежали дзвони, мов живі істоти, спускаючи свій останній подих.Але не все було зни­щено, не все розтоптане. Залишки ікон селяни зумі­ли зберегти і сховати до кращих часів. За роки воєнного ли­холіття віра в Бога поси­лилась. І відкрились двері церков у невеличкому будиночку поблизу се­лищної ради та у великій хатині на Зарічанці. Віра у Бога допомогла перемог­ти ворога, пережити тяжкі часи, втрату близьких, голод 1947 року. Люди по­тяглись до церкви в сели­ще Пересічне, Пісочин, де збереглися храми і йшла служба Божа. Пройшли роки. Стали реставруватись храми, будуватись нові. У Солоницівці з середо­вища віруючих у 1991- 1992 роках виникла цер­ковна громада, яка почала Богослужіння в сторожці - єдиній споруді, що за­лишилась від Старого храму. Селищна рада, враху­вавши історичні і релігійні традиції, виділила для будівництва земельну ділянку, де знаходилась стара церква, могили священиків, які правили службу у ті далекі часи. У 1992 році розпоча­лось будівництво храму. (Архітектор – М. Бранніков, стиль - конструктивізм).

Солоницівка Солоницівка Солоницівка

Велика допомога у цьому депутата обласної ради, Героя України, голови правління ВАТ «Харківська ТЕЦ-5» Г.К. Вороновського. У 2004 році було завершено цю нелегку, але святу справу, і новий храм засяяв своєю красою над селищем, став гордістю, окрасою Солоницівки. Дзвонять мелодійно нові дзвони, подаровані родиною Вороновських, повер­таються старі ікони, які протягом десятиліть зберігалися у селян.

І йдуть до храму люди, щоб поставити свічку перед святим образом, помолитись у благоговійній тиші Богу, святим угодникам, попрохати у них духовної підтримки і тілесного здоров’я. Мерехтить сяйво свічок за загиблих, за померлих, за здоров’я живих. Співає чоловічий хор, з радістю і печаллю йдуть люди до храму. З душевним тре­петом слухають парафія­ни проповідь священика, спів хору, хвалу вічному і його угодникам. І по­кращується настрій душі на голос Божої благодаті. Бо благодать навчає нас, наставляє, з середини серця, І ніхто не спотво­рить голос Божий, бо він завжди ніжний і чистий. І вловити його можна тіль­ки чистим серцем. (З допису Ніни Жиленко до газети «Вісті Дергачівщини», 10.11.2007).

Іоанна Воїна каплиця, смт. Солоницівка
Солоницівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Солоницівка, Національний музей

Престольні свята:
мученика Іоанна Воїна
Священнослужителі:
Ієрей Олександр Георгійович Рибачук

Солоницівка Солоницівка

Каплиця Іоанна Воїна, зведена на честь православного святого, захисника воїнів, що знаходиться на меморіальному комплексі «Висота Маршала І.С. Конєва», який розташований на висоті 193,7 метрів – одній з найвищих в області. Меморіальний комплекс в районі Солоницівки. Це важливий стратегічний об'єкт 1943 року. Сюди з'їжджаються офіційні особи, гості міста і герої Великої Вітчизняної війни. В історії області - це найзначиміше місце. Тут почалося звільнення Харкова. На цій висоті знаходився командний пункт тоді ще генерал-майора Івана Конєва. Звідси 22 серпня прозвучав наказ про нічний штурм Харкова. Наступного дня місто було звільнене. Виставка бойової техніки на вулиці, каплиця «Іоану-воїнові» і стела заввишки 17,5 метрів на честь маршала Радянського Союзу Івана Конєва.

Троїцький молебний будинок, с. Протопопівка

Протопопівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Протопопівка, вул. Центральна, 52

Престольні свята:
Трійця, день П'ятидесятниці
Священнослужителі:
Ієрей Павло Олександрович Таранков (настоятель)

З літопису, який було знайдено в Протопопівському Свято-Троїцькому храмі, видно, що храм побудований в 1770 році поміщиком Ковалевським та протоієреєм (або протопопом, піп-пастир овець православних), звідси і бере свою назву село Протопопівка. Впродовж декількох років храм був дерев'яним, однокупольним, на кам'яному фундаменті, з дерев'яною невисокою дзвіницею, хрестоподібної форми.
В храмі особливо шанувалась ікона Божої Матері Казанської, яка в період лихоліття зникла.

Протопопівка Протопопівка

Літопис говорить, що на престольне свято збиралось близько 2000 прихожан. В 1832 році Протопопівську церкву відвідав єпископ Харківський і Ахтирський.

Під час радянсько-комуністичних натисків храм був знесений, а на його місце поставлено пам’ятник воїнам Великої Вітчизняної війни. І тільки у 1995 році, в приміщенні старої школи почали проходити богослужіння.

Сьогодні настоятелем храму являється отець Павло (Павло Олександрович Таранко). В Протопопівці отець Павло служить більше десяти років. За цей час за підтримки Дергачівської райдержадміністрації, Протопопівської сільської ради та добросовісних мирян відбулося багато змін та удосконалень. Наприклад, у 2011 році було встановлено купол над храмом, перекрито дах приміщення.

Відремонтовано внутрішні приміщення, викладено тротуарні доріжки біля церкви.

Протопопівка Протопопівка Протопопівка

Казанський храм, смт. Слатине

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Слатине, вул. Привокзальна, 8-а

Престольні свята:
Явище ікони Пресвятої Богородиці у Казані
Святкування на честь Казанської ікони Божої Матері
Священнослужителі:
Ієрей Михайло Ілліч Щербан (настоятель)

Слатине

У селищі Слатине діє релігійна громада Казанської ікони Божої Матері УПЦ Московського патріархату. Починалося все ще в далекому 2002 році, а саме 21 липня відбулася перша служба і офіційно був відкритий храм. Селищна рада виділила приміщення для відправлення служб в колишній будівлі «Ощадкаси». Першим настоятелем був отець Ігор (Значков). До Храму, окрім місцевих, ще стали збиратися прихожани з найближчих сіл: Прудянка, Цупівка і декілька чоловік з Козачої Лопані. З часом, коли побудували Храм у Цупівці, частина прихожан відійшла до нього.

Слатине Слатине

Від цього дня веде початок збір пожертв на закупку церковного начиння для храму.
4 жовтня 2002 р. відбулася перша Літургія, а 9 жовтня – перше причастя.
5 грудня 2004 р. отець Ігор провів останню службу.
А вже 11 грудня 2004 р. настоятелем став отець Андрій, який провів лише 3 служби (остання відбулася 2 січня 2005 р.).
Із 6 січня 2005 року і до нині настоятелем храму Казанської ікони Божої Матері в селищі Слатине є ієрей отець Михайло (Щербан).
Перші проскури спекли 5.02.2007 р., а перші дзвони пролунали 12.07.2007 р.
Землю під будівництво нового храму виділила селищна рада, яка й підготувала всі дозвільні документи. Саме ж будівництво розпочали 15.10.2009 р.
Купол у церкві поставили 10.10.2012 р.
У 2015 р. розпочався розпис Храму харківськими художниками.
Спонсорами будівництва Храму виступили Олег Топчій та Андрій Кононенко. Згодом основним і єдиним спонсором залишився О.Топчій.
Посильну допомогу надав і екс-начальник Південної залізниці, народний депутат України – Віктор Миколайович Остапчук. Завдяки йому Храм був електрифікований та підведене опалення.

Іоанно-Богословський храм(2007 р.), с. Великі Проходи
Великі Проходи

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Великі Проходи, вул. Комарова, 17
Телефон: (+38 057) 747-13-71

Престольні свята:
Апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Кончина апостола і євангеліста Іоанна Богослова
Священнослужителі:
Протоієрей Андрій Вікторович Власов (настоятель)

Перший храм Богоявлення з'явився у Проходах у 1661р. Богоявленська Церква була побудована на кошти прихожан та священника Іоана Ільїнського.

«В минулому 1660 по твоєму Державну указу іспомещени діди і батьки наші в Білгородському повіті в Коренським стану в Проходах», - так писали поселенці Великих Проходів в 1721 році. У справі 1737 село Великі Проходи належали Бєлгородському повіту. У 1737 р. при храмі Богоявлення Господнього Великих Проходів було вже два священики» (вчений-богослов Гумілевський-Філарет). З 1791 року церква в Проходах освячена на честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. З цього часу 9 жовтня (ст.стиль – 26 вересня) у Проходах престольне свято. В 1938 році церкву було підірвано. Але бажання жити по законам православ’я ніхто не міг відібрати. Один з будинків по вулиці Комарова було освячено, в ньому і проводилися служби.

Великі Проходи Великі Проходи

Нині існуюча Церква Іоана Богослова була відбудована на історичному місці - був знайдений фундамент Богоявленської Церкви. Будівництво розпочато в 2001 році. Для відродження нового храму багато сил віддали протоієрей Володимир (Володимир Іванович Андрейко) та матінка Ірина Андрейко. Докладніше про історію храму можна прочитати в книзі Антоніни Кожиної «Проходы – усадебное и трудовое место (размышления над архивными документами)», 2013.

Зараз при Церкві функціонує дитяча дзвінниця, де діти можуть дзвонити в дзвони і навіть загадувати бажання.

Великі Проходи Великі Проходи Великі Проходи

Матінка Ірина проводить екскурсії в храмі. ЇЇ розповідями про кожну ікону можна заслухатись. 11 листопада 2007 року було освячено верхній храм на честь Вознесіння Господня. З1 травня освячено нижній храм.

Свято-Архангело-Михайлівський храм(1990 р.), смт. Козача Лопань

Козача лопань

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Козача Лопань, в'їзд Кутузова, 2
Телефон: (+38 05763) 56-283

Престольні свята:
Собор Архістратига Михаїла
Священнослужителі:
Протоієрей Денис Миколайович Кірітопуло

Заснування першого Архангело-Михайлівського храму в Козачій Лопані – 1717 рік. У 1730 році в храм Архангела Михайла був виданий антимінс, "на знак того, що в цей час побудований був вже новий храм".

Козачолопанський храм – це була дуже гарна церква, однопрестольна, побудована в стилі Озерянської церкви на Холодній та Лисій горі у Харкові. Місцева церква була збудована на пагорбі (Чорній горі) та була окрасою селища. Священиком був о.Антонов, законоучитель місцевої школи, що був нагороджений наперсним хрестом.

Козача лопань

Козачолопанській церкві Архангела Михаїла, що була побудована на кошти віруючих, не пощастило (за радянських часів): було прийнято рішення її підірвати, а цеглу використати для потреб колгоспу, і ось приїхали підривники, почали бити шурфи для вибухівки, та чутки про те, що знищать церкву на Чорній горі, миттєво облетіла село. Велика кількість віруючих прийшла, щоб захистити її від знищення. Підривники не стали сперечатися з народом і поїхали, а люди живим ланцюгом оточили храм, розпочавши денне і нічне пікетування. Та владу дії віруючих обурили: який пікет, це ж непокора! Було викликано наряд міліції. Болісно згадувати про ті часи, про бажання за будь-яку ціну виконати рішення „зверху”. А що можна було зробити? Альтернативи не було. Пікетчиків відтіснили, надавши можливість підривникам продовжити свою роботу. Від першого контакту з вибухівкою лише повилітали цеглини. Потім заклали більш потужні комплекти і міцна споруда храму перетворилася на купу щебню. (Згадує Р.Рибальченко).

В 1991 році було зареєстровано релігійну общину. За свідченням працівників Козачолопанської селищної ради, проект нової церкви затверджено у 2002 році. Фундамент нової церкви зявився у 2005 році , у 2014 році добудували стіни, в наступні роки зробили покрівлю, встановили три куполи, добудували дзвінницю.

Свято-Стрітенський храм, с. Лісне

Лісне

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Лісне, вул. Молодіжна, 5

Престольні свята:
Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа
Священнослужителі:
Протоієрей Віктор Сетраковіч Калайджан (настоятель)

Церковна служба в с. Лісне спочатку проводилась в кімнаті дитячого садочку. Перша служба відбулась 2 серпня 2003 року. Жителі виявили бажання побудувати храм в своєму селі. В його будівництві спонсорську допомогу надавали депутати всіх рівнів і прихожани.

Лісне Лісне Лісне

17 листопада 2013 р., в Тиждень 21-й по П'ятидесятниці, Високопреосвященнійший Онуфрий, архієпископ Харківський і Богодухівський вчинив чин освячення нижньої прибудови на честь пророка Божа Ілії храму Стрітення Господа нашого Ісуса Христа в с. Лісне Дергачівського району і першу Божественну літургію.
За малим входом за праці в славу Святої Православної Церкви, в ювілейний рік 1025-річчя Хрещення Київської Русі і на честь освячення нижньої прибудови пророка Божа Ілії, настоятель Свято-Сретенского храму ієрей Віктор Калайджан був удостоєний права носіння золотого наперсного хреста.

Лісне Лісне

Храм Олександра Невського(2014 р.), с. Цупівка

Цупівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Цупівка, Новоселівка, 41

Престольні свята:
Блгв. князя Олександра Невського
Священнослужителі:
Ієрей Василь Іванович Громов (настоятель)

Починаючи від свого народження (вкотре вже) Україна повертається до духовності. То тут, то там з'являються пам'ятники людській душі, вірі – храми Божі.
Цупівка не стала винятком. Тринадцятого вересня 2008 року цупівчани відзначали подвійне свято – День села і Благословення отцем Олегом місця, на якому буде споруджено храм на честь Олександра Невського – воїна, захисника,мудрого правителя.

Цупівка Цупівка Цупівка

Ідея будівництва Храму належала жителю Цупівки Лещишину Володимиру Степановичу. Це була мрія і його матері, щоб у селі Цупівка збудувати невеличку капличку. Саме він згуртував громаду та очільників району на таку добру справу, саме він надав перші кошти на будівництво. Молчанова Любов Гаврилівна відшукала та запросила народних архітекторів. Розробку проекту храму здійснювали майбутні архітектори, студенти 4 курсу Харківського національного університету будівництва та архітектури Остаха Антон,Чернуха Павло, Ющенко Гліб під керівництвом їх викладача Володимира Михайловича Лопатька.

На превеликий жаль, Володимира Степановича (світла йому пам'ять) – не стало …

Продовжили та закінчили будівництво храму селищний голова Кучеренко Світлана Миколаївна та староста Любов Гаврилівна Молчанова. Допомагали у будівництві та оздобленні храму: народний депутат України В. Кацуба, сім’я Каверзіних, О.Щуров, В.Лопатько, керівники підприємств, депутати місцевого та районного рівня, і вся Цупівська громада.

31 вересня 2014 року відбулося освячення храму Олександра Невського.

Освячення проводив, за благословенням митрополита Онуфрія Харківсько – Богодухівського секретар єпархії, протоієрей, отець Михаїл, який привіз мощі святого мученика Олександра, з ним церемонію проводили помічники Владики – отець Дионисій, дев'ять іподияконів Владики, протид’якон отець Андрій, настоятелі сусідніх храмів.

Покровський храм(2014 р.), c. Польова
Польова

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Польова,

Престольні свята:
Покров Пресвятої Богородиці

На центральному майдані села, знаходиться фундамент Полівської церкви і стоїть могильний камінь. В селі Польова Покровська церква була збудована в 1795 році. Вона була дерев’яною, однопрестольною. Збереглись свідчення, що церкву будували священик Нікіфор Копейчиков разом з прихожанами.

В 1879 році церква була перебудована за проектом архітектора Ф.І.Данилова. В книзі Філарета «Историко-статистическое описание Харьковской епархии», яка була видана в 1904 році, ми знайшли запис, що Полівська церква мала «земли усадебной две десятины, пахоты 33 дес., леса мелкого 6 дес., сенокоса 1 дес. Прихожан муж. пола 1086 душ, жен. пола 964 души». При церкві працювала церковно-приходська школа, яка існувала виключно за рахунок церкви і «приходських попечителей». До церкви приходили люди з навколишніх хуторів Семенівка (3 версти), Головашівка (4 версти), Нікольський (4 версти).

За даними того ж Філарета, в 1904 році в церкві служив служби священник Микола Богданов, якому було 26 років. Він нещодавно закінчив семінарію по 2 розряду і всього три роки служив священиком, з них два роки в с.Польова. Псаломщиком в церкві був Дмитро Бєліков, а церковним старостою Омелян Удянський, які служили тут з 1900 року. На той час священик отримував платню в розмірі 294 рубля, а псаломщик - 98 рублів. Священик і псаломщик мали свої приміщення для проживання.

Горіло село в роки Великої Вітчизняної війни, а Церква уціліла! Збудована з дерева без жодного цвяха, вона приваблювала своєю величністю до себе як місцевих жителів, так і людей з інших сіл і міст. У багатьох населених пунктах храми були зруйновані війною, а Полівський - по Божій милості зберігся...

Мабуть, і криється саме тут чорна сторінка історії села Польова, бо незабаром руками місцевої влади та самих жителів храм був розібраний. Розібраний на будівельний матеріал. З нього побудували кошару для овець у місцевому колгоспі та управлінську контору. Як фундамент використали могильний камінь, взятий з місця погребіння у церковному дворі священика Дмитра Павловича Нестерова (19.05.1902р. - дата смерті).

Колгосп використав свої основні кошти на придбання овець, які згоріли разом з тією неблагословенною кошарою, і з того часу став занепадати до повного свого розформування. Могильний камінь було знайдено мешканцем села Шумаком С.М., саме у той рік, коли виповнилося 100 років з дня смерті священика Покровської церкви і перенесено його на Святе місце.

Місце, де відбувалася тайна Євхаристії, пустим не буває, бо на ньому, до скінчення віку, прибуває Ангел-охоронець. Ось так і на місці нашого знищеного храму, до цього часу, хоч скільки не планували будівництв, нічого і ніхто не побудував. Жителі села вірили, що якщо воскресне храм – воскресне і село, то ж з молитвами і вірою ходили хресними ходами з іконою Покрова Пресвятої Богородиці кругом села Польова та його вулицями.

Польова Польова Польова

- 19 вересня 2014 року місце під побудову храму Покрова Пресвятої Богородиці в с. Польова по вулиці Покровській (колишня Комсомольська) освятив отець Василь, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Дергачі;
- 28 вересня 2014 року відбувся суботник по закладанню фундаменту під будівництво храму;
- 09 жовтня 2014 року почалося будівництво храму
- 6 листопада 2014 року отець Костянтин, настоятель храму Святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця с. Вільшани, відслужив молебень, на якому урочисто встановили хрест на купол храму Покрова Пресвятої Богородиці;
- на початку грудня 2014 року призначено настоятелем храму Покрова Пресвятої Богородиці в с.Польова ієрея Михаїла Стадника і 19 грудня 2014 року на свято Святителя Миколая в храмі відслужився перший молебень;

21 вересня 2015 року на свято Різдва Пресвятої Богородиці був освячений новий храм Покрова Пресвятої Богородиці в селі Польова Митрополитом Харківським і Богодухівським Онуфрієм. Полівчани вдячні всім, хто причетний до Богоугодної справи – відкриття храму: депутату Верховної ради України Кацубі В.М, керівництву кондитерської фабрики «Сват», Удянському В.І.(дитинство та юність пройшли в с. Польова) та всім мешканцям села.

Польова Польова

У православних храмах нескінченно твориться молитва за всіх, хто їх будує, благоприкрашає і на добру справу благословляє.

Десятки тисяч знищених безбожною владою храмів не можливо відразу відновити за церковні пожертви. Тому для богослужіння пристосовують зараз приміщення, які були колись і клубами, і магазинами, є тепер храми і в лікарнях. І зрозуміло, що такі храми часто не мають ні дзвінниць, ні куполів, але благодать Святого Духа діє в них так само, як і в давніх соборах. Бо вирішальним тут є не зовнішні прикраси, а православна віра тих, хто перебуває чи у величному соборі, чи у колишній лікарняній палаті. І там і тут люди отримують зцілення, спілкування з Господом, Його підтримку і захист, прощення гріхів і життя вічне, істинну радість і мир, які лише Бог може дати всім нам.(Нестор Коломієць)

Свято-Олександро-Невський Храм(2013 р.), с. Гоптівка

Токарівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Гоптівка

Престольні свята:
Перенесення мощей князя Олександра Невського
Блгв. князя Олександра Невського

На початку ХХ століття навкруги території села Гоптівка містилися близько півтора десятки хуторів. Одним із найбільших хуторів був хутір Токарівка на території якого в 1900 році і був збудований Храм: дерев’яна споруда на кам’яному фундаменті, залишки якої зберігалися до початку 2000 років. Першим священиком, який прослужив в церкві з 1900 по 1915 рік був Дмитро Курський. Після нього в храмі вів служби Ястремський Іван Миколайович, який був із сім’ї священнослужителів. Батько Ястремського служив в Казанському храмі Божої Матері в м. Харків.

При церкві діяла церковно-приходська школа для селянських дітей. Основним предметом був «Закон Божий».

Після встановлення у грудні 1917 року радянської влади в селі храм закрили, на його території спочатку розташували сільську раду, потім клуб.

На довгі роки церква перестає існувати в селі. Її споруда, яка мала значення історичної пам’ятки, стояла занехаяною. В 2008 році залишки споруди церкви згоріли.

Токарівка Токарівка

Лише в 2012 році в окремому приміщенні будівлі сільської ради та амбулаторії була виділена кімната під церкву, в якій проводилися богослужіння, хрещення дітей. Богослужіння розпочалися 4 листопада 2012 року на Свято ікони Казанської Божої Матері.

14 лютого 2013 року митрополитом Харківським та Богодухівським Онуфрієм був освячений Хрест на місці закладки нової церкви.

Гоптівка Гоптівка

За ініціативи та допомоги жителів сел Гоптівка, Малі Проходи, Великі Проходи, Козача Лопань розпочалося будівництво нової дерев’яної споруди Свято-Олександро-Невського Храму на території села Гоптівка.

Свої двері для прихожан новий храм відкрив на свято Вербної Неділі. Служить в храмі ієрей Павло Протопопов. Отець Павло є частим гостем на всіх сільських та шкільних заходах.

Токарівка Токарівка

В храмі є старовинні ікони 19 століття: «Господь Вседержитель» («Саваоф»), «Іісус Христос, що сидить на троні», «Трійця», «Володимирської Божої матері». Цінна ікона «Миколи Угодника» перевезена із Італії (м. Барі) від мощей Святого Угодника Миколая. Оскільки храм нещодавно відбудований, то і ікони в ньому здебільшого нові. Їх жертвують на храм прихожани. Є ікони, які жінки вишили своїми руками: «Святого Олександра Невського», 2 ікони «Божої Матері» (Маслова Н.О., Калюжна Т.В.).

Гоптівка«Господь Вседержитель» («Саваоф») Гоптівка«Іісус Христос, що сидить на троні»

Гоптівка«Трійця» Гоптівка«Микола Угодник»

Окрасою церкви є різьблений дерев’яний іконостас, зроблений вручну львівськими майстрами.

Токарівка

Здавна люди вірили, що наявність святого храму в селі, принесе йому мир і спокій, захист від небес. Хочеться вірити, що відновлений Свято-Олександро-Невський Храм в с. Гоптівка принесе для його людей мир та спокій.

Слово "Храм" походить від спільного кореня із старослов'янської мови "хороми", тобто будинок. Люди, котрі повірили в Бога, прагнули, щоб він був з ними завжди і всюди. Будуючи Богові будинок, вони виражають своє прагнення неначе "прив'язати" Бога до свого життя і свого народу.

Храм Різдва Богородиці, с. Дворічний Кут

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, с. Дворічний Кут,

Престольні свята:
Різдво Пресвятої Богородиці
Священнослужителі:
Ієрей Михайло Вадимович Стадник (настоятель)

Дворічний КутЦерква Різдва Богородиці, 1922 рік

Федір Володимирович Шилов (Шидловський) в 90-х роках XVII століття побудував за свої кошти в селі церкву Різдва Богородиці, в котрій був вельми оздоблений іконостас, що по революції потрапив до музею українського мистецтва в Харкові. На жаль, в роки Великої Вітчизняної війни, а може і раніше, іконостас був безслідно втрачений. А сама церква на території села Дворічний Кут була зруйнована.

«Нашим визначенням від 20 листопада 2014 року ієрей Михайло Вадимович Стадник відновлюється в числі штатних кліриків Харківської єпархії та призначається настоятелем релігійної громади Різдва Пресвятої Богородиці с. Дворічний Кут Дергачівського району.
З обов’язком поставити до відома місцевого Благочинного».
/Онуфрій/ Митрополіт Харківський і Богодухівський

Територіальна громада села Дворічний Кут, щоб відновити духовну спадщину дідів-прадідів, за підтримки голови сільської ради створила групу активістів релігійної громади, які розпочали роботу по організації будівництва нової церкви Різдва Богородиці. Очолює церковну громаду староста Мірошниченко Людмила Михайлівна. Адже духовність нашого народу – це не пусті слова сучасників, це наш спадок, поклик часу, потреба нашої душі, бо не тільки віра в Господа Бога наповнює наші душі, там міцним корінням сплелося і велике бажання народу малювати, співати українських пісень, складати вірші про свій край, про його людей. Організована робота Духовної Недільної школи.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Дворічний Кут будується з 2014 року.

Дворічний Кут Дворічний Кут Дворічний Кут

Церковна служба проводиться в приміщенні бібліотеки.

Іоанно-Златоустівський молебний будинок, смт. Мала Данилівка

Адреса: Харківська обл., Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, ХДЗА, 5

Престольні свята:
Свт. Іоанна Златоустого
Священнослужителі:
Протоієрей Василь Ілліч Щербан (настоятель)

Мала Данилівка

В селищі Мала Данилівка «…була збудована перша церква на честь рівноапостольських царя Костянтина і цариці Олени –дійсних осіб, яких віднесено до лику святих. Олена прийняла християнську віру і прилучила до неї свого сина Костянтина, першого християнського імператора Риму. На той час, 1720 року, церква стояла самотньо на піщаному пагорбі правого берега річки Лопань і мала небагате вбрання. Та є згадки, що у XVIII ст. тут уже була срібна і позолочена утвір, бібліотека церковних книг, метричні книги з 1776 року, а на дзвіниці висіло 5 дзвонів, найбільший з яких мав вагу 19 пудів. На початку XIX століття храм занепав і потребував капітального ремонту. Поміщиця Дуніна, яка володіла цією землею, виділила гроші і церква простояла ще декілька років. З ініціативи отця Олександра Толманова храм перебудували з цегли і заново освятили у 1898 році. У XIX–XX столітті церква була приходом Малої Данилівки і престольне свято 5 червня радісно відзначалося усіма мешканцями селища». (З листа Івана Григоровича Захаржевського. Мадоданилівський ліцей. Історія селища Мала Данилівка)

На початку ХХ століття на місці селища створюється великий сортувальний залізничний вузол, що стає передмістям м.Харкова.

Була в Малій Данилівці (межі теперішнього селища) і Іоанно-Златоустівська церква при Харківському землеробному училищі.

Побудували її у 1850 р. із цегли стараннями управляючого, колежського радника Михайла Ільїнського. Хоча за своїм призначенням вона була відомча (училищна), але мешканці півдня Деркачів: Лужка, Каравану, пізніше Малої Данилівки - часто відвідували її у релігійні свята. Священиками цієї церкви були о.Григоренко, він же законоучитель, а останнім священиком був о.Теряєв (1870-1920). В 20-х роках отця Теряєва змусили відмовитись від сану, а храм перебудували під клуб. Священик похований на місцевому цвинтарі. Могила і хрест збереглися до нашого часу. Церковна служба проводилась в різних приміщеннях. В 2010 році побудували Іоанно-Златоустовський молитовний будинок. Престольне свято 26 листопада. Службу проводить Василь Ілліч Щербан. В 2010 році почали будувати церкву на честь ікони Божої Матері Всецариці. Церква відбудована на 60%.

Мала Данилівка

P.S.

Церква – це дім Божий, який ми відвідуємо заради спілкування з Богом через молитву. Коли виникають труднощі, то найкращим їх вирішенням є пошук душевного спокою. Тобто піти до церкви, побути в тиші, думками пройтися по подіях свого життя, помолитися за своїх рідних та близьких і поставити перед собою мету на краще.

Будемо пам'ятати на скільки для нас є важливим храм Божий, це особливе місце перебування благодаті Божої. І якщо ми прокинувшись в воскресний чи святковий день, не відчуваємо за собою бажання піти в храм Божий, то наше життя в духовному плані є страшне. Тому завжди будемо спішити в храм і завжди будемо пам'ятати, що: «Царство Боже силою береться и нужницы восхищают его». З проповіді на тему: «Важливість відвідування храму Божого в житті християнина».

Список використаних джерел для роботи «Дергачівщина православна».

1. Деркачівські церкви. – В кн.: Рибальченко Р.К. Дергачі: містечко на Лопані, на Великому шляху, на Слобожанщині: історико-краєзнавчі нариси / Упорядк., доопрац. С.М.Гука.- Харків,2008. – С.65 – 77.
2. Церковь в Проходах. – В кн..: Кожина А.П. Проходы – усадебное и трудовое место [размышления над архивными документами]. – Проходы,2013. – С.21 -58.
3. Без’язичний В. Реабілітація храму: [храм в с. Руська Лозова]/ В.Без’язичний // Вісті Дергачівщини. – 2005. – 24 вер. – С.9.
4. Дергачівський храм Різдва Божої Матері // Вісті Дергачівщини.– 2014. - №9. – 1 бер. – с.4.
5. Жиленко Н. Дорога до храму :[храм Успіння Пресвятої Богородиці в смт.Солоницівка] /Н.Жиленко// Вісті Дергачівщини, - 2007. – 10 лист. – С.20.
6. «Евангелисты» из храма Св. Николая в с. Ольшаны Харьковской области // Культурна спадщина Слобожанщини. Число 27. - Х.: Курсор, 2013. - С. 157-165.
7. Плыгун А. Православная Дергачевщина /А.Плыгун // Вісті Дергачівщини. – 2012. – 31 бер. – С.9.
8. Рибальченко Р. Помилки часу:[про храми Дергачівського району] /Р.Рибальченко // Вісті Дергачівщини. – 2009. - 21 бер. - с.4.
9. Чмутов В. Господь повернет твою жизнь на 180 градусов…:[о священнослужителе Беркине В.Ю.] /В.Чмутов // Вісті Дергачівщини. – 2007. – 1 вер. – С.21.
10. Чмутов В. Росписи, которым 260 лет!:[храм Николая Чудотворца в пгт.Ольшана] / В.Чмутов // Вісті Дергачівщини. – 2012. –28 квіт. – С.18.
11. Чмутов В. 35 лет у Престола Божьего :[о Щербане И.М., настоятеле Дергачевского храма] /В.Чмутов // Вісті Дергачівщини. – 2007. – 25 серп. – с.18.
12. Чмутов В.Три столетия спустя:[храм Николая Чудотворца в пгт.Ольшана] /В.Чмутов // Вісті Дергачівщини. – 2008. – 3 трав. – С.18.
13. Харківська єпархія [електронний ресурс]: офіц.. сайт.-режим доступу: http://www.eparchia.kharkov.ua/church

Кiлькiсть переглядiв: 812

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.